Ніч яка місячна [1]
Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупочці тут під калиною,
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелеться в полі туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Небо незміряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген під тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу,
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - ні вітру, ні хмар,
Я тебе пригорну до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Я тебе пригорну до свого серденька,
А воно палке, як жар
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала,
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею,
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання — за грiх?
Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупочці тут під калиною,
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелеться в полі туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Небо незміряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген під тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу,
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - ні вітру, ні хмар,
Я тебе пригорну до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Я тебе пригорну до свого серденька,
А воно палке, як жар
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала,
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею,
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання — за грiх?
×
![]()
Nich yaka misiachna
Nich yaka misiachna, zoriana, yasnaia,
Vydno, khoch holky zbyrai;
Vyidy, kokhanaia, pratseiu zmorena,
Khoch na khvylynochku v hai!
Siadem ukupochtsi tut pid kalynoiu,
I nad panamy ya pan!
Hlian, moia rybonko, - sribnoiu khvyleiu
Steletsia v poli tuman.
Hai charivnyi, niby promenem vsypanyi,
Chy zahadavsia, chy spyt:
On na strunkii ta vysokii osychyni
Lystia pestlyvo tremtyt.
Nebo nezmiriane, vsypane zoriamy, -
Shcho to za bozha krasa!
Perlamy yasnymy hen pid topoliamy
Hraie kraplysta rosa.
Ty ne liakaisia, shcho svoi nizhenky
Vmochysh v kholodnu rosu,
Ya zh tebe, virnaia, azh do khatynonky
Sam na rukakh odnesu.
Ty ne liakaisia, shcho zmerznesh, lebedonko,
Teplo - ni vitru, ni khmar,
Ya tebe pryhornu do svoho serdenka,
A vono palke, yak zhar.
Ya tebe pryhornu do svoho serdenka,
A vono palke, yak zhar
Ty ne liakaisia, shcho mozhut pidslukhaty
Tykhu rozmovu tvoiu:
Nichka poklala vsikh, sonom okutala,
Ani shelesne v haiu.
Spliat vorohy tvoi, znudzheni pratseiu,
Nas ne spolokha yikh smikh.
Chy zh nam, okradenym doleiu nasheiu,
Y khvylia kokhannia — za hrikh?